"Доводжу до вашого відома…"

У Росії увійшов у моду новий жанр - публічний донос. Із будь-якого приводу депутати, активісти і навіть священники пишуть листи в прокуратуру. Чиновники, схоже, дуже радіють такому повороту: за фактами багатьох звернень проведено ретельні розслідування та вжито суворих заходів. Про специфіку російського стукацтва кореспондентка DW поговорила з експертами.

Достоєвський доносити не хотів

Сам феномен, звісно, виник давно. Ще Іван Грозний відправляв аристократів на плаху за обмовою ближнього. А ось суспільний осуд стукацтва - явище не настільки давнє. "На початку ХІХ століття це було нормою. Навіть присяга не передбачала зобов'язання доносити", - розповів DW соціолог Абрам Рейтблат. "Однак у період правління Олександра ІІ, в міру виникнення в країні такого явища, як громадська думка, поширилося переконання, що з таємною поліцією співпрацювати недобре", - пояснює експерт.

Російський журналіст ХІХ століття Олексій Суворін згадував про реакцію Достоєвського на теракт у Зимовому палаці: "Ми розбалакалися про всяку всячину політичну. Зимовий палац тільки що був підірваний. Достоєвський говорив про те, що ми всі жахливо нещирі й лицемірні, що, по суті, ми співчуваємо всім цим замахам і тільки прикидаємося". У своїх мемуарах Суворін наводить слова письменника: "Ну, наприклад, уявіть собі, ви або я, ми стоїмо біля крамниці Дациаро і чуємо, що нігіліст говорить іншому, що за десять хвилин Зимовий палац буде підірвано. Пішли б їх попередити? Заледве. А вже схопити цих нігілістів чи вказати на них поліції, та це й на думку не спало б".

"Осуд стукацтва - це не радянське, а дорадянське явище", - погоджується Олександр Черкасов, член правління правозахисного товариства "Меморіал". Експерт пояснює: "Ставлення до держави, як би Росію не приписували до Азії, в нас інше. У Китаї держава - це важлива структура, що працює для блага суспільства, яка проводить, наприклад, роботи з будівництва захисних дамб. А в цивілізації жита все це неможливо. Влада сприймається як загарбник".

Звісно, правозахисним органам пишуть не тільки росіяни. У чому ж російська специфіка? "У Німеччині, наприклад, ганебним є брехливий донос. А повідомлення про справжнє правопорушення цілком прийнятне. Це апеляція до правової держави, - розповідає російський філолог Гасан Гусейнов. - У Росії ж будь-який донос владі - це акт помсти з боку донощика. Той добре знає, що людина, яку "здали" владі, стане її жертвою, зазнає неправового насильства".

Фрики на марші

Остання гучна історія відбулася з режисером Тимофієм Кулябіним, який втілив у Новосибірському оперному театрі нове трактування вагнерівської опери "Тангейзер". Митрополит Новосибірський і Бердський Тихон побачив у виставі хулу на Спасителя і замість того, щоб оголосити театру анафему, написав заяву до прокуратури. Прокуратура порушила справу проти режисера. Потім міністерство культури ініціювало перевірку фінансово-господарської діяльності, за результатами якої в театрі помінялося керівництво. На посаду директора призначили Володимира Кехмана, який жорстко засудив злощасну версію опери: "Я як людина віруюча, хрещена, православна, як єврей сприймаю це як образу".

"Що там Тангейзер! - обурюється Олександр Черкасов. - А депутат Худяков, який вимагає прикрити сороміцьке місце статуї Аполлона, щоб не розбещувати школярів?! А Мілонов (петербурзький депутат від партії "Єдина Росія", автор закону про заборону пропаганди гомосексуалізму в Санкт-Петербурзі та інших скандальних законодавчих ініціатив - Ред.), Ярова (депутатка Держдуми від "Єдиної Росії", авторка та співавторка низки скандальних законопроектів, зокрема про статус "іноземних агентів" для некомерційних організацій, які фінансуються з-за кордону - Ред.) та інші? Це ж змагання фриків!" На його думку, все це - не просто доноси.

"У нас створюється рух за батюшку царя і проти шкідливих впливів. Є навіть конкуренція. Змагаються, в кого безглуздіші претензії", - констатує експерт. Як він висловився, фрики, яким раніше не подавали руки у пристойному товаристві, раптом стали мейнстримом.

Але донощики псують життя не тільки режисерам-богохульникам, а й цілком законослухняним віруючим. У березні Роскомнагляд оголосив попередження інтернет-порталу "Православ'я і світ". У відомстві вважають, що в одній із публікацій самогубство було представлене як спосіб вирішення життєвої проблеми. Ініціатором знов-таки виступив "занепокоєний громадянин". Щоправда, цього разу він побажав залишитися невідомим. Річ у тім, що Роскомнагляд - одна з небагатьох російських державних інстанцій, куди можна подати скаргу, не називаючи себе.

Боротьба за ресурси

Ще поширеніші доноси в російському бізнес-середовищі. "Обсяг ресурсів скорочується, конкуренція за них загострюється", - пояснює соціолог Симон Кордонський. "РСПП (Російський союз промисловців і підприємців - Ред.) якось пожалівся Путіну, що на них тиснуть силові структури. А той відповідає - припиніть доноси одне на одного писати!" - згадує Кордонський, який п'ять років очолював аналітичне управління президента Російської Федерації.

"А власне, що зараз доносити? - дивується Абрам Рейтблат. - У країні немає таких жорстких обмежень, як у 30-ті роки ХХ століття чи в миколаївську епоху. Опозиція відкрито ходить на мітинги. Чого ж доносити?"

Але творча людина завжди знайде, до чого причепитися. Класичний приклад - ситуація, в яку потрапив депутат Псковських обласних зборів Лев Шлосберг. Торік він привернув увагу російського суспільства до долі бійців 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії, які, за його даними, таємно воювали на сході України.

Деякі з десантників, як з'ясував депутат, були вбиті, а потім таємно поховані на батьківщині. Як же відреагували колеги-депутати на розслідування Шлосберга? За класичною схемою - написали заяву до прокуратури з вимогою перевірити, чи не отримував він фінансування з-за кордону.

"Листи пишуть: він є агентом іноземної розвідки. А ви як думали! Всі ці розвінчання вчених-зрадників, саджання… Там майже з кожної справи в основі лежить чийсь донос", - упевнений Симон Кордонський.