Чому німці ховали портрети Гітлера за березами

Від замовчування і навіть заперечення злочинів "третього рейху" до шоку від нових антисемітських і правих настроїв у суспільстві - виставка "Після Гітлера. Німецьке осмислення націонал-соціалізму" ("Nach Hitler. Die deutsche Auseinandersetzung mit dem Nationalsozialismus") розповідає про те, як змінювалося ставлення чотирьох поколінь німців до "третього рейху" після 1945 року і аж до сьогодення. Експозиція відкрита в Музеї історії ФРН у Бонні до 26 січня 2026 року.

Історії людей, які самі пережили націонал-соціалізм

Хронологічний екскурс починається з покоління свідків, які особисто пережили нацистську диктатуру, Другу світову війну і Голокост, і переходить до розповіді про осмислення цієї віхи історії їхніми дітьми, онуками і, нарешті, сьогоднішньою молоддю, тими, хто народився вже після возз'єднання Німеччини. "Ми вважаємо, що ця тема дуже актуальна, і, на жаль, останнім часом вона стала ще більш важливою через підйом правоекстремістських і правопопулістських партій, - сказав на відкритті керівник музею Гаральд Бірманн (Harald Biermann). - Концепція виставки полягає в тому, щоб поглянути на тему не з погляду великої політики, а поколінь, що змінюють одне одного". 

Хронологічний екскурс починається з покоління свідків націонал-соціалізму - у першій залі можна побачити уривки з документального фільму та орла зі свастикою, який використовували нацисти.

На експозиції представлено близько п'ятисот - часто шокуючих - історичних свідчень епохи націонал-соціалізму та повоєнної історії Німеччини аж до сьогодні, наданих іншими музеями та приватними власниками. Серед них квиток на поїзд із гетто Терезієнштадт, валіза, що зберігалася в друзів, із речами та документами вбитої в концтаборі єврейської сім'ї Брандіс-Гольцинґер (Brandis-Holzinger), погруддя Адольфа Гітлера, затвердженого в "третьому рейху" як зразок для його подальших зображень, а після війни захованого скульптором у власному саду, написаний російською лист колишнього "остарбайтера" з описом заводу, на якому його змушували працювати з 1942 до 1945 року, і проханням до німецької влади допомогти відтворити назву заводу, інакше він не зможе отримати компенсацію.

Голоси поколінь: свідки та їхні діти

У той час, як у перші повоєнні роки західні союзники активно проводили політику денацифікації Західної Німеччини, всередині німецького суспільства панувала атмосфера замовчування й апатії. Загалом спроби усвідомити те, що сталося, відкидалися. Після Нюрнберзького процесу багато хто переконав себе, що всі основні нацистські злочинці отримали по заслугах, а решта німців або не несе великої провини, або вони взагалі не мають до злочинів "третього рейху" жодного стосунку. Люди прагнули викреслити зі своєї свідомості щойно пережитий страшний період. При цьому в реальності багато структур у повоєнній Німеччині не відмовлялися від послуг тих, хто був на службі у "третього рейху". Серед чиновників, зокрема й на керівних посадах, причому як у ФРН, так і в НДР, продовжували залишатися колишні нацистські функціонери. 

Перелом стався в 1950-1960-х роках. Нове покоління, що підросло, почало ставити своїм батькам критичні запитання, часто у формі протистояння і конфронтації. Каталізатором став "Франкфуртський процес" над нацистами, які служили в таборі смерті "Аушвіц-Біркенау" поблизу польського міста Освенцім. Тон громадських обговорень причин і наслідків періоду "третього рейху", а також численних демонстрацій студентів, був дуже жорстким.

Водночас у НДР, як зазначається на виставці, процес осмислення націонал-соціалістичного минулого відбувся не через призму "конфлікту поколінь", а був ініційований керівництвом підконтрольної Москві країни та впроваджувався на ідеологічному рівні. Йшлося про протиставлення двох німецьких держав. Основний мотив полягав у тому, що в НДР жили нібито тільки антифашисти, водночас ФРН звинувачували в тому, що там усім верховодять колишні нацисти або їхні однодумці.

Покоління онуків і сьогоднішня молодь

Для періоду 1970-х - середини 1980-х років характерне зростання інтересу до опрацювання минулого та до історичної складової націонал-соціалізму і, зокрема, до особистості Гітлера. Так, було опубліковано одну з найбільш популярних біографій "фюрера", написану німецьким істориком Йоахімом Фестом (Joachim Fest). Впливовий журнал Der Spiegel присвятив "терористові століття" - як його назвали на одній з обкладинок - понад десяток випусків, а журнал Stern навіть опинився втягнутим у скандал із купівлею фальшивих щоденників Гітлера. 

"Покоління онуків" (головні дійові особи 1980-2000-х років) доклало великих зусиль для збереження пам'яті про жертви і злочини націонал-соціалізму. У цей час було створено і відкрито безліч місць пам'яті, знято фільми, проведено нові дослідження. Голосніше стали чутні голоси жертв Голокосту, які вижили, сінті та ромів, гомосексуалів і лесбійок, жертв примусової стерилізації та інших медичних експериментів, а також інших постраждалих від злочинів нацизму.

Заключна частина виставки присвячена тому, як поводиться зі спадщиною націонал-соціалізму сьогоднішня молодь. При цьому велика увага приділяється піднесенню правоекстремістських рухів і правопопулістської партії "Альтернатива для Німеччини", що, на думку багатьох, може поставити під загрозу існування демократичного устрою ФРН, що його будували кілька повоєнних поколінь німців.

Сотні пронизливих свідчень

Один із найменших за розміром, але найголовніших, на думку організаторів, експонатів - квиток на поїзд із гетто Терезієнштадт. З 1942 року до 8 травня 1945 року через це гетто пройшли понад 155 тисяч євреїв, звезених з усієї Європи. За даними Меморіального комплексу історії Голокосту "Яд Вашем", 35440 із них загинули в самому гетто, а приблизно 88 тисяч були депортовані в "Аушвіц-Біркенау" та інші табори смерті. Після звільнення небагатьох в'язнів, які вижили, вивозили звідти потягами. Але куди і з якими почуттями? Адже дім і сім'я залишилися лише в небагатьох. 

На жовтуватому квитку розміром приблизно два на три сантиметри, представленому на початку виставки, написано, що він дійсний для проїзду в 3 класі пасажирського поїзда з Терезієнштадта протягом чотирьох днів; ціна - 2,20 рейхсмарки. Він, судячи з тиснення, був використаний 7 червня 1945 року. Як пояснюється на інформаційній табличці, з цим квитком колишня ув'язнена гетто Ерна Майнтруп (Erna Meintrup) повернулася до свого рідного Мюнстера на заході Німеччини, за 650 кілометрів від Терезіна. Вона зберегла цей квиток, але ніколи не говорила про страшний час, проведений у гетто - як і багато інших з тих, хто вижив. Вони вважали за краще мовчати через душевні та фізичні рани, що мучили їх, і не в останню чергу через відсутність інтересу і навіть дискримінацію з боку суспільства в перше повоєнне десятиліття.

Одним із найбільш шокуючих експонатів виставки, представлених у частині, присвяченій сьогоднішньому осмисленню нацистського минулого Німеччини, є різдвяний світильник-дуга, який німці ставлять на вікна в дні Різдва. Зазвичай на них вирізаються сюжети з різдвяних історій. Однак до музею потрапило зовсім інше зображення - з бараком і крематорієм концтабору "Аушвіц-Біркенау" на тлі напису на воротах "Arbeit macht frei" ("Праця робить вільним"), охоронця з вівчаркою і вежі з нацистською свастикою. 

Цю річ, а також інші заборонені символи та зброю, вилучили 2019 року в неонациста з міста Хемніца, який має кілька судимостей. Суд засудив його тоді до грошового штрафу.

Особливу увагу привертає до себе на виставці й невигадливий пейзаж - берези на берегах гірської річки та маленькі будиночки на віддалі. Але екскурсовод пропонує поглянути на картину зі зворотного боку, розраховуючи на ефект несподіванки. Там на глядачів чекає зображення нацистського "фюрера" майже на повний зріст - первісний сюжет цього експоната. Захований від сторонніх очей, портрет Гітлера десятиліттями висів у будинку німецької літньої пари. Тільки нещодавно, розбираючи їхні речі, діти виявили цей секрет. Перед цією картиною на виставці надовго затримався німецький пенсіонер, який працював раніше в Бонні вчителем. Він розповів, що його дружина теж тільки після смерті батька, сортуючи старі документи й листи, дізналася, що той у 18 років добровільно записався у війська СС. Нерідко німці лише після смерті батьків дізнавалися правду про їхні зв'язки з націонал-соціалістами. 

Усі відвідувачі виставки беруть участь в інтерактивному голосуванні. На виході знаходяться три проходи - обираючи один із них, ти маєш показати, з якою з представлених на вибір цитат себе ідентифікуєш. У перші дні експозиції найбільше голосів - понад 1200 - набрало висловлювання колишньої ув'язненої концтабору "Аушвіц-Біркенау" Естер Бежарано (Esther Bejarano): "Ми пам'ятаємо, щоб змінитися, щоб зберегти нашу демократію". Фразу іншого колишнього в'язня "Аушвіц-Біркенау" Прімо Леві (Primo Levi): "Це сталося, і це може трапитися знову" - підтримали 649 тих, хто проголосував, а за думку Єви Шепеші (Eva Szepesi), яка пережила Голокост, - "Ви не винні в тому, що сталося. Але ви несете відповідальність за те, що станеться" - проголосували 440 відвідувачів виставки.